Славянские языки | Филологический аспект №6 (26) Июнь, 2017

Відображення галицько-буковинських діалектних морфологічних рис у компонентному складі фразеологічних одиниць (на матеріалі художніх творів західноукраїнських письменників кінця XIX – початку XX ст.)

Дехтярьова Олена Віталіївна
Канд. філол. наук, доцент кафедри української філології, Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського, Таврійська академія (структурний підрозділ), РФ, м. Сімферополь

Аннотация: У статті розглянуто галицько-буковинські говірки, що знайшли відображення у мові художніх творів Л. Мартовича, В. Стефаника, Марка Черемшини. Визначено морфологічні особливості компонентів-діалектизмів у складі фразеологічних одиниць.
Ключевые слова: галицько-буковинські говірки, морфологічна риса, діалектна фразеологічна одиниця, художній текст

Особливе значення для подальшого дослідження національного фразеологічного фонду має вивчення функціонального потенціалу діалектної фразеології, поряд із фіксацією діалектних фразеологічних одиниць (далі – ДФО) у конкретному мовному ареалі, що становить, безперечно, історичну цінність як складник словесної культури українського народу. Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлює необхідність розгляду питань, пов’язаних із функціонуванням ДФО у художніх творах.

Аналіз діалектної фразеології української мови на матеріалі творів художньої літератури дає змогу з’ясувати динаміку форм ДФО в різних контекстах, простежити стилістичний потенціал оказіональних трансформацій ДФО, осмислити глибинні взаємозв’язки їх семантики і прагматики.

Мета статті – розглянути відбиття говіркових морфологічних рис у компонентному складі фразеологізмів, зафіксованих у художніх творах.

Джерельною базою послугували твори західноукраїнських письменників кінця XIX – початку XX ст., а саме: Леся Мартовича, Василя Стефаника, Гната Хоткевича, Марка Черемшини.

Опрацьована діалектна фразеологія у творах названих авторів є унікальним фактичним матеріалом, який поповнює українську діалектну фразеологічну скарбницю новими оригінальними одиницями, значна частина яких засвідчена лише в художньому тексті, містить гуцульські та покутсько-буковинські морфологічні діалектні риси.

 В орудному відмінку однини іменники жіночого роду І відміни мають стягнене закінчення –ов, –ев на місці літературного –ою, –ею:         діал. головов в стіни бити – літ. битися головою об стіни [2, с. 27]: Тото, небого, дес б’єш головов у стіни, тото до бога ридаєш (Стеф., с. 17).

У знахідному відмінку однини іменники жіночого роду І відміни мають флексію –ов замість літературної –у: діал. піднести голов – літ. піднести голову [2, с. 636]: А тепер, єк опришків нема, знов піднесло голов гадє та й просвітку нема людєм (Хотк.-1, с. 47).

У місцевому відмінку однини іменників середнього роду ІІ відміни виступає флексія –и замість літературної –е: Най Василь видить, най харькає. Ото вам радість, ото вам душя на місци (Черемш., с. 250) – літ. душа стала на місце[2, с. 280].

Таке ж закінчення мають іменники жіночого роду ІІІ відміни в місцевому відмінку однини поряд із нормативним –і: Та так-сми си був вбезсебив, шо трєсло мнов, гейби в пропасници (Черемш., с. 45) – літ. як (мов, ніби) у пропасниці [2, с. 710].

Діалектні особливості виявляються й у прикметниковій парадигмі. У досліджуваних творах фіксуємо відсутність м’якої групи прикметників: Прошу, їгомостику любенький, ми у тім ані сине за ніхтем не винні (Хотк.-2, с. 16).

Морфологічні особливості характерні й для займенникової парадигми. Так, у місцевому відмінку однини деякі присвійні, вказівні, означальні займенники мають закінчення –ім (–їм): діал. по всім світі – літ. по всьому світу [2, с. 786]: Ви наші діти порозгонили по всім світі, мій утік на Україну та й не знаю, ци жиє він, ци пропав (Стеф., с. 244).

Характерною морфологічною видозміною є використання енклітичної форми особового займенника його у родовому відмінку однини: діал. біда го знає – літ. біда його знає [2, с. 428]: Коли корчмар іде до крескенина, то вже напевне з лихою думкою: драча якась нова ци біда го знає, що вни вже там корчмарі з панами вигадали (Хотк.-1, с. 184);       діал. най го дідько озьмет – літ. дідько б його (тебе, вас і т. ін) взяв [ФСУМ, 242]: Що то була за біда – так і най го дідько озьмет (Хотк.-2, с. 273).

Експресивність ДФО посилюється видозміною словотвірної структури або морфологічної форми одного з його елементів. Активно вживаються в творах вказівні займенники, утворені шляхом редуплікації, тобто відбувається “повне або часткове повторення кореня, основи або всякого слова, іноді афікса без зміни чи з деякою зміною їх звукового складу як спосіб творення нових слів, фразеологічних одиниць, синтаксичних конструкцій або як спосіб вираження граматичних значень з семантичним і / або експресивним увиразненням цих одиниць” [1, с. 68], наприклад:        діал. пішла на тот світ – літ. іти на той світ [2, с. 353]: Рано вчула, а вобіда законилася, а з сонечком пішла на тот світдо сина у гості (Черемш., с. 262).

Числівник чотири в досліджуваних говорах має форму штири: Єк ти моя любаска, то ти маєш свою роботу робити, а ні – перепрашєємо на усі штири вітри, п’єтий шум (Хотк.-2, с. 172); – У мене би так не було. Маєш робити, що я звелю. А не хочеш – на всі штири вітри, п’єтий шум (Хотк.-1, с. 31) – літ. на [всі] чотири вітри [2, с. 132].

Гуцульські та покутсько-буковинські діалектні риси відбиті й у дієслівній парадигмі. Характерною видозміною є депалаталізація флексійного [т’] у 3-ій особі однини дієслів теперішнього часу:      діал. як (єк) бог даст – літ. як бог дасть [2, с. 41]: Як бог даст, то буде пшеница (Стеф., с. 148).

Особова парадигма наказового способу найчастіше виражається 2-ою особою множини з флексією –іт поряд із нормативним –іть: діал. йдіт собі з богом – літ. йдіть собі з богом [2, с. 350]: Ви стара жінка, та я кажу, аби вас не замикати, ані бити, лишень дасте лева на церькову, та йдіт собі з богом, а більше аби я не чув за ніяку крадіжку, – судив війт (Стеф., с. 78);

У дієсловах ІІ дієвідміни теперішнього часу в 3-ій особі множини (рідше – однини) в закінченні, в якому згідно з фонетичною закономірністю [а] переходить у [е], [и], [і], можлива втрата кінцевого [т]: діал. ноги носьи – літ. ноги носять кого, у кого і без додатка [2, с. 555]: Але доки ні ноги носьи то мус родити хліб (Стеф., с. 64);     діал. очі горє – літ. очі горять “2. Чий-небудь вигляд виражає якісь почуття (збудження, гнів, радість і т. ін.)”: Вставайте, люде. Ігіт за Довбушем… Та кричют. А очі горє… Ну таки направду варіат, та й вже (Хотк.-1, с. 275).

Характерною особливістю покутсько-буковинських та гуцульських говірок є наявність зворотної частки с’а, що в досліджуваних ДФО набирає різного фонетичного оформлення с’і, с’е, с’а, са, си, яку вчені вважають давньою формою давального відмінка цього ж займенника. Продуктивною в досліджуваних текстах є зворотна частка си: діал. умиваєси слозами – літ. умиватися / умитися сльозами [2, с. 914]: Та й росте воно в яслах, під столом або під лавов, їст кулаки, умиваєси слозами (Стеф., с. 139);

Слід зазначити, що рухома зворотна частка си стосовно дієслова може виступати як у препозиції, так і в постпозиції, наприклад: діал. терпець си врвати – літ. терпець увірвався / урвався кому, в кого і без додатка [2, с. 880]: Бо тій бабі на дідька би вже переходити … аби йкий був терпець, то мусить си врвати (Хотк.-2, с. 72);      перебуваючи іноді навіть на певній дистанції (найчастіше через одне слово) від дієслова: діал. си очи продивили – літ. продивитися очі [2, с. 705]: Він дес такий голодний, шо му си очи за тобов продивили (Стеф., с. 141);

Однією з морфологічних видозмін у досліджуваних текстах є відсутність флексійного [т] у дієслівних формах перед зворотною часткою си (ся): Та й росте воно в яслах під столом або під лавов, їст кулаки, умиваєси слозами(Стеф., с. 139) – літ. умиватися сльозами [2, с. 914].

Продуктивними є дієслівні форми із залишками давнього перфекта. Це аналітично-особові форми минулого часу дієслів з особовими енклітиками, які є здеформованими формами колишнього допоміжного дієслова быти. Вони і виступають у різних варіантах (-єм, –сте, –сми): – Ні брав-єм си з ним за барки за якогос там латюгу, шо туманит людий (Стеф., с. 76) – літ. братися за барки [2, с. 58].

Особливостями творення умовного способу дієслів є активне вживання частки бих, що сягає форми аориста:  – Йой, йой, йой! Кобих його був застав, та й кишки був бих випустив! (Март., с. 74) – пор. випустити кишки [2, с. 100].

Діалектні морфологічні риси репрезентують ужиті в складі ДФО сполучники гейби, коби, характерні для гуцульських говірок: діал. трєсло, гейби в пропасници – літ. як (мов, ніби) у пропасниці зі словом трястися [2, с. 710]: Та й мене за прошивку та й надвір. А надворі світа на крок не видко, так фужделит. Та так-сми си був тогди вбезсебив, шо трєсло мнов, гейби в пропасници (Черемш., с. 46);

Однією з особливостей художніх творів є активне функціонування часток у компонентному складі ДФО. Форми наказового способу 3-ої особи однини і множини творяться аналітично, поєднанням форм теперішнього часу дієслів із спонукальною часткою нехай (хай) у різних її фонетичних варіантах: най, нех, ней. Продуктивною в досліджуваних текстах є частка най: діал. най біг (бог) боронит – літ. хай (нехай) Бог боронить [2, с. 39]: Та нім найшла тот кримінал, заки я там ся добила, то най вас бог боронит (Стеф., с. 244); А ти, Грицю, най тебе бог боронит(Март., с. 35);

Спостерігається активне вживання в художніх творах діалектної частки хоть замість літературної хоч: діал. хоть око виколи (віколи) – літ. хоч око виколи [2, с. 92]: Панько вийшов надвір, а там така темрява, хоть око виколи: носа свого не видко (Март., с. 65); А то один з другим такий дурний, хоть му око віколи (Стеф., с. 135); діал. хоть убий – літ. хоч убий [2, с. 909]: Семениха перебила: – Ти мені показуй грушки на вербі. Таки не дам, хоть убий мене, то не дам (Март., с. 80).

Отже, спостереження над морфологічними видозмінами ДФО показали, що в художніх творах Л. Мартовича, В. Стефаника, Г. Хоткевича, М. Черемшини їх спостерігається чимало порівняно з літературною мовою. Значною мірою вони виявляються в іменниках, займенниках, дієсловах та частках.

1. Тараненко О. О. Редуплікація / О. О. Тараненко // Українська мова. Енциклопедія / [ред. колегія В. М. Русанівській, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. – 3-є вид., зі змінами і доп. – К. : Укр. енцикл., 2007. – С. 68–69. 2. Фразеологічний словник української мови : [у 2-х кн.] / [упоряд. В. М. Білоноженко та ін.]. – К. : Наук. думка, 1993. – 984 с.
Джерела ілюстративного матеріалу
Март. – Лесь Мартович Твори / Лесь Мартович. – К. : Дніпро, 1976. – 428 с.
Стеф. – Стефаник В. Повне зібр. творів : у 3-х т. / Василь Стефаник. – К., 1949. – Т. 1. – 377 с.
Черемш. – Черемшина М. Твори в двох томах / Марко Черемшина. – К. : Наук. думка, 1974. – Т. 1. – 336 с.
Хотк.-1 – Хоткевич Г. Довбуш : [повість] / Гнат Хоткевич. – К. : Дніпро, 2004. – 392 с. Хотк.-2 – Хоткевич Г. Камінна душа : [повість] / Гнат Хоткевич. – К. : Дніпро, 1981. – 295 с.