Славянские языки | Филологический аспект №4 (36) Апрель, 2018

Детермінантні члени речення в сучасному мовознавстві

Грозян Ніна Федорівна
канд. філол. наук, доцент, завідувач кафедри української філології, Кримський інженерно-педагогічний університет м. Сімферополь, Крим, n.f.grozyan@mail.ru

Аннотация: У статті простежено історію становлення та розвитку поняття «детермінант» у лінгвістиці. Розмежовано два основні підходи в інтерпретації другорядних членів речення: традиційний (формально-граматичний) і новий (функційний). Об’єктом є прийменниково-відмінкові, безприйменникові, прислівникові та дієприслівникові форми в позиції детермінантного члена речення, що спрямовані на вираження різних типів відношень. Установлено статус детермінанта в структурі речення, визначено основні критерії його виділення. Схарактеризовано лінгвістичну природу детермінантних членів як самостійних поширювачів речення, проаналізовано основні граматичні ознаки детермінантів як виразників додаткової предикації. Покласифіковано семантичні групи детермінантних членів речення в сучасній українській мові.
Ключевые слова: детермінант, член речення, детермінантний зв’язок, поширювач речення

Grozyan Nina Fedorivna
Candidate of Philology, Docent, Head of the Department of Ukrainian Studies, Crimean University of Engineering and Pedagogy, Crimea, Simferopol

Abstract: The article deals with the history of the formation and development of the «determinant» concept in linguistics. There are two main approaches to the interpretation of secondary parts of the sentence: traditional (formal-grammatical) and new (functional). The object of the work is prepositional-nominal, nonprepositional, adverbial and adverbial forms in the position of the determinant member of the sentence, aimed at expressing different types of relations. The status of the determinant in the structure of the sentence is determined, the main criteria for its choice are designated. The linguistic nature of determinant members is characterized as independent spreaders of the sentence and the main grammatical features of determinants are analyzed as extra-predicative expressions. The semantic groups of determinant members of the sentence in the modern Ukrainian language are classified.
Keywords: determinants, part of the sentence, determinantal connections, sentence extension

У сучасному мовознавстві актуальним залишається питання класифікації й кваліфікації членів речення. Уважаємо за необхідне розмежувати два основні підходи в інтерпретації другорядних членів речення: традиційний (формально-граматичний) (Ф.І. Буслаєв, Д.М. Овсянико-Куликовський, О. М. Пєшковський) і новий (функційний) (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко, О.Б. Сиротиніна, Н.Ю. Шведова). Актуальність праці зумовлена недостатнім вивченням статусу детермінантних членів речення в сучасному мовознавстві, хоча перші спроби є [4]. Поглиблений аналіз цих компонентів сприятиме не тільки встановленню закономірностей уживання приреченнєвих поширювачів у структурі речення, а й ґрунтовному висвітленню загальних та часткових проблем щодо особливостей функціювання детермінантних конструкцій у реченнях різного типу.

Мета дослідження – установити кваліфікаційно-класифікаційні ознаки детермінантів, з’ясувати їхній функційний потенціал і семантичну ємність у сучасній українській мові.

Свого часу Д.М. Овсянико-Куликовський акцентував на наявності в реченні слабкого підрядного зв’язку, який він назвав «несправжнім керуванням». Характеризуючи різновиди додатків, дослідник зауважував, що окремі з них лише прилягають до дієслова, перебувають біля нього, а не керовані ним безпосередньо [8, с. 240]. Попри це, учений не відмовився від теорії прикріплення другорядних членів речення до окремого компонента. О. М. Пєшковський виступив проти класифікації другорядних членів речення виключно за типами зв’язку, оскільки вони не є скороченими позначеннями встановлених понять, а тому викликають у читача думку, що виражають якийсь інший бік справи, крім понять другорядного предмета, другорядної (яка перебуває у спокої) ознаки, ознаки дії, абстрагованої від діяча. До того ж ніякого іншого аспекту, на думку дослідника, тут немає [9, с. 267]. О.М. Пєшковський уникає вищезазначених термінів і встановлює поняття про керовані, узгоджені і прилеглі другорядні члени речення.

Попри те, що історія питання про детермінантні члени речення досить повно відображена в спеціальних дослідженнях й окремих роботах останніх десятиліть [2; 5], деякі параметри потребують уточнення. Саме поняття детермінантних членів речення, уведене Н.Ю. Шведовою, і сьогодні трактують неоднозначно. Одні дослідники, звужуючи поняття детермінанта, виводять за його межі словоформи із суб’єктно-обставинною семантикою [6, с. 104–105], інші автори розчленовують цей термін, зберігаючи його за суб’єктними детермінантами, а поширювачі з обставинним значенням називають ситуантами [1, с. 22].

Нову класифікацію членів речення запропонував І.І. Мєщанінов, поділивши члени речення на самостійні (головні та другорядні) та залежні (від них), проте останні він позбавив статусу члена речення, хоч вони, на його думку, й відрізняються від другорядних за характером синтаксичної залежності й за роллю в поширенні речення [7, с. 116–117]. Усе це дало підстави для опрацювання концепції детермінованих членів речення, яка послідовно обґрунтована в працях І.Р. Вихованця, А.П. Загнітка, Г.О. Золотової, В.П. Малащенка, О.Б. Сиротиніної, Н.Ю. Шведової та ін.

Н.Ю. Шведова пропонує визначення детермінантів саме з опорою на такі форми, що мають залежні компоненти словосполучень зі слабким, нерегулярним зв’язком [3]. Поширювачі за своїми формами і функціями об’єднано у два класи: 1) суб’єктно-об’єктні детермінанти, напр.: Його то кидало в жар, то морозило, аж трясло, і невідомо було, що готує йому ця тривожна, заметільна ніч (О. Гончар); У неї личко справжнє, рожевеньке, з білим мачком на крихітному носику й червоними плямками на щічках (Улас Самчук); 2) обставинні детермінанти, напр.: Над водами й сушею схрещувались невидимі їхні траси, і весь час було чути, як навіть ті літаки, що ніби й не швидко пропливають у глибинах неба, залишають далеко за собою мов відлуння грому, свій власний гуркіт (О. Гончар); Спокійно снується на екрані неба фільм його молодості, його життя (О. Гончар).

О.Б. Сиротиніна наголошує, що термін «детермінанти» необхідно застосовувати тільки до тих членів речення, що за традицією називають непрямими додатками, оскільки використання для них терміна «непрямий додаток» нівелює принципові розходження між зв’язаними і самостійними членами предикативної конструкції. Поширювачі з обставинним значенням О.Б. Сиротиніна кваліфікує як «ситуанти», які, на відміну від детермінантів, лише доповнюють основну інформацію, репрезентовану предикативною одиницею, указівкою на різні обставини [12, с. 42].

На відміну від детермінантів, ситуанти не розрізняють ні конструктивних, ні семантичних моделей предикативних одиниць, напр.: В Липецьку як випустять жовтий дим – так, кажуть, одразу купа заяв у міськраду. А в нас звикли, мовчать (О. Гончар). Детермінанти позначають учасників події, її дійових осіб, ситуанти – лише час та місце події, тобто ситуацію дії чи стану. 

Широке розуміння детермінантних членів речення представлено в празькій «Російській граматиці», де всі поширювачі предиката поділено на обов’язкові та факультативні детермінанти, що порушує в лінгвістиці не тільки загальну типологію детермінантних членів речення, а й клас традиційно виділюваних другорядних членів речення. В окремих випадках невизначений синтаксичний статус надано самостійним поширювачам речення, синтаксична роль яких зведена до особливих випадків функціювання додатків та обставин [11, с. 115], або вони взагалі винесені за межі другорядних членів речення [6].

У сучасній синтаксичній науці звертають увагу переважно на два типи синтаксичних зв’язків, що спрямовані на відображення відношень між словами, на підставі чого вони «корелюють із семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами синтаксичних одиниць, формально їх виявляють» [2, с. 17].

Детермінантний зв’язок можна порівняти з підрядним зв’язком, реалізованим між головною і підрядною частинами деяких семантичних типів, де залежний компонент стосується всієї головної частини. Саме ця відмінність дає змогу протиставляти  детермінантні члени речення іншим поширювачам речення, оскільки вони: а) виділювані на базі словосполучення; б) мають двоспрямовані відношення; в) визначають окремі члени речення, не вступаючи з ними в прислівний зв’язок. Ці ж кваліфікаційні параметри, на наш погляд, не дають підстав беззастережно включати детермінантні члени речення в розряд другорядних, оскільки в цьому випадку не буде врахована основна диференційна ознака другорядних членів речення – прислівний характер. Можна, звичайно, припустити, що оскільки диференційовано поширене речення як синтаксичну одиницю, то є поширювана частина речення – головні члени і поширювальна – складники речення, які виконують цю функцію, тобто другорядні члени речення. Якщо відмовитися від терміна «член речення», що, як відомо, зроблено в «Російській граматиці», де за детермінантом закріплене введене Н.Ю. Шведовою поняття «самостійний поширювач речення» [10], то це ще не означатиме, що головним членам речення протиставлено другорядні члени. Їм можуть бути протиставлені одиниці, здатні створити опозицію, тобто «неголовні члени речення». Таке протиставлення акцентує на тому, що для другого члена опозиції головні / неголовні члени речення не характерна основна ознака першого члена – здатність виражати граматичне значення речення – значення предикативності. І лише після цього можливий поділ «неголовних членів речення» на неголовні члени речення, що мають прислівний характер (традиційно виділювані другорядні члени), і неголовні члени речення, які мають неприслівний характер, до яких і зараховувати детермінанти.

Детермінант – це самостійний семантичний поширювач речення, наявність якого зумовлена комунікативними потребами висловлення, напр.: Десь на другій вулиці гармошка виводила добре знайомий мотив довоєнної пісні (В. Собко). На конструктивному рівні детермінант постає факультативним поширювачем, який може бути опущений без порушення формальної будови речення. Чинник «опущення» такого складника зі структури речення без впливу на його семантику є доказом на користь виокремлення детермінанта. У цьому полягає основна відмінність детермінантів від прислівних поширювачів – конструктивно зумовлених елементів, які включені в речення за законами валентності.

Детермінант – категорія реченнєвого рівня, йому притаманний особливий детермінантний зв’язок. Зв’язок детермінанта з реченнєвою предикативною основою є непередбачуваним і необов’язковим, напр.: До самого ранку битва лютувала з перемінним успіхом (І. Малик); Другого дня ми були в Києві (Ю. Щербак). Словоформи з перемінним успіхом; в Києві є валентно зумовленими, поза ними семантика дієслова не виявлювана, а словоформи до самого ранку; другого дня – семантично непередбачувані й виконують функцію детермінантів.

Із-поміж детермінантів за семантикою вирізняють: 1) фонові детермінанти, напр.: Отам проходила, на галяві заснула, І біля неї тихо скорбна мати сіла (О. Зуєвський); Скоро // буде вечір і в тихій кімнаті зазвучать, заридають солов’ї поцілунків (В. Сосюра); 2) детермінанти зумовленості: Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу (І. Франко); На біду зустрілись ми з тобою (Ю. Збанацький); 3) детермінанти з характеризувальним значенням: Спокійно шуміла вода, підмиваючи береги (Є. Гуцало); Трохи вірить серце в забобони, логікам усім наперекір (М. Рильський).

Детермінант визначуваний слабким синтаксичним зв’язком із граматичним ядром речення, а його позиція завжди периферійна, незалежно від того, чи в реченні наявна одна детермінантна субпозиція: Ледь-ледь блискотять із імли степові їхні зорі...(О. Гончар), чи їх значно більше: Тоді у лісі було темно (Є. Гуцало).

Отже, ґрунтовний перегляд вчення про другорядні члени речення зумовлений абсолютно новим підходом до визначення елементарної синтаксичної одиниці. Не всі думки на сьогодні є переконливими, але можна констатувати одне, що традиційне вчення про члени речення не спроможне пояснити всі синтаксичні явища, які все ширше проникають у мову.

1. Алексеев Б.О. Ситуанты времени и места как особые члены предложения (на материале русского и английского языков): Автореф. канд. филол. наук: Саратовский государственный университет. – Саратов, 1987. – 20 с.
2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
3. Грамматика современного русского литературного языка: [глав. ред. Н.Ю. Шведова]. – М.: Наука, 1970. – 710 с.
4. Грозян Н.Ф. Фонові детермінанти в українській мові [Электронный ресурс] // Филологический аспект: международный научно-практический журнал. – 2018. – № 2 (34). – С. 67-73. – Режим доступа: http://scipress.ru/philology/?p=0000 (Дата обращения: 26.02.2018).
5. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.
6. Иванова Н.М. К вопросу о предикативном значении пространственных словоформ в структуре простого предложения //Слово и словосочетание как компоненты структуры предложения: Лингвистический сборник. – М., 1978. – Вып. 12. – С. 49–55.
7. Мещанинов И.И. Члены предложения и части речи. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1945. – 321 с.
8. Овсянико-Куликовский Д.Н. Синтаксис русского языка. – 2-е изд. – Спб, 1912. – 322 с.
9. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – М.: Учпедгиз, 1935. – 452 с.
10. Русская грамматика: в 2-х т. / под ред. Н. Ю. Шведовой. – Т. 2. – М.: Наука, 1980. – 710 с.
11. Русская грамматика: В 2 т. – Praha: Academia, 1979. – Т. 2. – 1093 с.
12. Сиротинина О.Б. Лекции по синтаксису русского языка. – М.: Высшая школа, 1980. – 142 с.