Славянские языки | Филологический аспект №2 (34) Февраль, 2018

УДК 81’373.72

Дата публикации 26.02.2018

Концепти ДУША, СЕРЦЕ, РОЗУМ: особливості вербалізації у фразеології української мови

Прудникова Тетяна Іванівна
старший викладач кафедри початкової освіти, Кримський інженерно-педагогічний університет, РК, м. Сімферополь

Аннотация: У статті розглядаються українські фразеологізми з компонентом ДУША як репрезентанти ближніх периферій концептів РОЗУМ і СЕРЦЕ. Пропонується польова модель концепту, яка містить ядро та периферію. Висновки базуються на результатах досліджень фразеологічної та когнітивної наук.
Ключевые слова: фразеологічна одиниця, концепт, душа, серце, розум, концептуалізація, людина

Concepts SOUL, HEART, MIND: peculiarities of verbalization in the phraseology of the Ukrainian language

Prudnikova Tatyana Ivanovna
Senior Lecturer in the Department of Ukrainian Philology, Crimean University of Engineering and Pedagogy, Crimea, Simferopol

Abstract: The article examines Ukranian phraseologisms with a component SOUL as representatives of near peripheries of concepts MIND and HEART. The author suggests a model of the concept which consists of a nucleus and a periphery. The conclusions are based on the achievements of phraseologikal and cognitive sciences.
Keywords: phraseological units, concept, soul, heart, mind, conceptualization, human

Лінгвістика ХХ – початку ХХІ ст. характеризується антропоцентричною спрямованістю розгляду мовних фактів у тісному зв’язку з етнічною свідомістю, матеріальною та духовною культурою народу, когнітивними структурами мислення та пізнання довкілля. Хоча вивченням концептів плідно займається багато вчених (наприклад, Н. Арутюнова, А. Бабушкін, Т. Вільчинська, А. Вежбицька, І. Голубовська, С. Жаботинська, В. Кононенко, О. Кубрякова, З. Попова, О. Селіванова, Й. Стернін, В. Телія, Р. Фрумкіна та ін.), термін «концепт» дотепер не отримав уні­фікованого визначення. Пріоритет у розробці питань концептуальної структури та теорії концептів належить зарубіжним вченим М. Барсалоу, Р. Джекендоффу, Дж. Фодору, Г. Фреге, К. Шварцу. У другій половині XX ст. цю проблему активно обговорювали філософи Л. Брутян, Г. Брутян, Р. Павільоніс та ін.

Про концепт сьогодні пишуть дуже багато, але, як і раніше, визначають його по-різному. Частина дослідників розуміє його широко як універсальну сутність, що формується у свідомості на базі безпосереднього чуттєвого досвіду, безпосередніх операцій людини з предметами, а також на основі мовного спілкування та взаємодії з іншими уже сформованими концептами [8, с. 4]. Інші вчені зосереджують увагу на окремих моментах інтерпретації концептів, зокрема, акцентуючи на тому, що останні часто позначені етнокультурною специфікою (С. Воркачов), оточені емоційним, експресивним, оцінним ореолом (В. Колесов), що через них культура входить у ментальний світ людини (Ю. Степанов) та ін.

У дослідженні, услід за Й. Стерніним, розглядаємо концепт як дискретне ментальне утворення, яке є базовою одиницею мисленнєвого коду людини, володіє відносно впорядкованою внутрішньою структурою, що є результатом пізнавальної (когнітивної) діяльності особистості й суспільства, і несе комплексну, енциклопедичну інформацію про відображений предмет чи явище, про інтерпретацію інформації суспільною свідомістю та відношення суспільної свідомості до даного явища чи предмета [7, с. 34].

Актуальність теми дослідження визначається, по-перше, посиленням інтересу до проблеми відображення у мові концептосфери народу та її основних концептів; по-друге, потребою подальшого вивчення особливостей структурування концептів, репрезентованих фразеологічними одиницями (ФО), встановлення їхньої взаємодії між собою, залучаючи до аналізу деякі дані теорій, висновків інших наук і галузей лінгвістики.

Концепти, репрезентовані фразеологічними одиницями (ФО) в більшості праць авторів вивчалися, як правило, принагідно, у зв’язку з дослідженням інших аспектів. В українському мовознавстві О. Селіванова розглядає концептуалізацію соматичного коду культури в українських фразеологізмах [12]; Ж. Краснобаєва-Чорна дисертаційне дослідження присвячує проблемам номінації, формування та модифікації обсягу змісту, ідеографічному розгортанню структури та класифікаційним параметрам концепту ЖИТТЯ, репрезентованого фраземами [6]. Отже, перші кроки на шляху розв’язання складної багатопланової проблеми зроблено.

Мета статті – вирізнити з фразеологічного складу української мови фразеологізми з компонентом душа, які репрезентують когнітивний сектор ближніх периферій двох концептів РОЗУМ і СЕРЦЕ.

У кінці XX ст. почали з’являтися спеціальні роботи, статті й навіть монографічні дослідження, у яких аналізують ті чи інші аспекти слова душа.

В українському мовознавстві маємо також праці, у яких розглядають аналізований мовний матеріал: О. Каракуця у кандидатській дисертації з’ясовує структурно-семантичний, ідеографічний і лінгвокультурологічний аспекти фразеологізмів з концептом душа [3]; М. Скаб аналізує функціонування лексеми душа  в різні історичні періоди, в різних стилях української мови, досліджує роль окремих мовних засобів у вираженні концепту ДУША [13]; І. Черевко аналізує фразеологізми з іменниками Бог, душа, дух в українських пам’ятках XVI-XVII ст. [17]; В. Кононенко розглядає слово душа як один із символів української мови та один із концептів [5]; К. Голобородько аналізує концепт ДУША в текстах О. Олеся [1]; І. Голубовська порівнює структуру концептів ДУША й СЕРЦЕ в національно-мовних картинах світу (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов) [2], Т. Прудникова аналізує концепт ДУША у у творах М. Коцюбинського[10] та інші дослідники.

Концепт СЕРЦЕ й концепт РОЗУМ мають яскраво виділені ядра, що свідчить про їх високу концептуальну сформованість, когнітивну стійкість. Ближня периферія концепту РОЗУМ представлена 5 когнітивними ознаками: пам’ять, поведінка, душа, уява. Ближня периферія концепту СЕРЦЕ представлена 4 когнітивними ознаками: емоції, кров, душа, пам’ять. Отже, концепт ДУША є репрезентантом ближніх периферій як концепту СЕРЦЕ, так й концепту РОЗУМ. Душа як внутрішній світ людини являє собою надзвичайно складну та загадкову річ [13]. Із цього приводу О.О. Потебня зазначав: «психологія приписала душі стільки окремих здібностей творити в собі  або виправдовувати відомі стани, скільки було груп, які не підводяться під одну загальну: радість, печаль – це почуття, рішучість, нерішучість – воля, пам'ять, розум – діяльність пізнавальна, але почуття, воля, розум не мають загального поняття, окрім поняття душі, а тому душі приписані певні можливості розуміти, відчувати, мати волю» [9, с. 118]. Саме тому, що «мова є виразником душі, у слові зафіксовано усю гаму людських почуттів, схоплено найнепомітніші почуттєві коливання, людські переживання – від позитивних до негативних» [16, с. 84]. Деякі дослідники зазначають, що фразеологізми із соматизмом душа, який розглядається як орган, локалізований десь у грудях, що відповідає за внутрішнє життя людини [15, с. 16; 18], часто варіативні для зворотів із компонентом серце. Фразеологія української мови також фіксує синонімізацію лексем серце й душа. Наприклад: відкривати (відкрити душу (серце); бути [припадати, приходитися]до вподоби (до душі, до серця, по серцю); душа (серце) не на місці; душа (серце) радується (співає); завмирати душею (серцем); звіряти (звірити, виливати, вилити) душу (серце); кішки скребуть (скребли, шкребуть) душу (шкребуться на душі, на серці); прийти до душі (до серця, по серцю); прийтися до вподоби (до душі, по душі, до серця); проймати душу (серце) розворушувати  (розятрювати, ятрити) рану [в серці (в душі)]; розривати серце (душу, груди); вирвати з серця (з душі); тривога душу (серце) обгортає; холоне душа (в душі, на душі) – холоне серце (в серці); ятрити душу (серце) [4].

За нашими  спостереженнями й за спостереженнями дослідниці М.В. Скаб [13] в українській мові слово душа найактивніше функціонує саме із значенням «почуття», – рідше  «розум, думки». Душа відповідає за думки (тобто має зв'язок із розумом), бажання та почуття, однак фразеологізмів, у яких спеціально йшлося лише про думки, практично немає. Зафіксовано ФО, які мають значення «ділитися своїми думками, почуттями» або «намагатися зрозуміти чужі думки, почуття». Отже, українські фразеологізми репрезентують одночасно ближні периферії когнітивних секторів «ДУША» як концепту РОЗУМ, так і концепту СЕРЦЕ:

викладати / викласти душу – «відверто, щиро ділитися з кимсь думками, переживаннями» [14, с. 703]; виливати / вилити свою душу – «щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. // Висловлювати свої почуття, переживання» [14, с. 75] та ін.; відкривати (розкривати)  / відкрити (розкрити) душу (серце) – «відверто, щиросердно ділитися з ким-небудь своїми заповітними думками, переживаннями, намірами і т. ін.» [14, с. 102-103];  заглядати (зазирати) / заглянути (зазирнути) в душу (в серце) – «намагатися зрозуміти почуття, думки, сутність і т. ін.. кого-небудь» [14, с. 242]; влазити (вкрадатися) / влізти (вкрастися) в душу – «1. Дізнаватися про щось особисте, інтимне, про внутрішній світ, почуття, думки, наміри іншої людини або втручатися в них» [14, с. 116-117]; лізти змією в душу – «3. Втручатися в чиїсь особисті справи. // Намагатися зрозуміти когось, дізнатися про його наміри, думки, бажання і т. ін. [14, с. 345]; вхопити за серце (за душу) – «повністю заволодіти ким-небудь (про почуття» [14, с. 143]; душа пристала – «хто-небудь уподобав, полюбив когось [14, с. 227]; душа не лежить – «хто-небудь не має інтересу, не відчуває прихильності, симпатії до кого-, чого-небудь [14, с. 227]; припасти / припадати до серця (до душі) – «викликати у когось симпатію, почуття кохання, сподобатися кому-небудь» [14, с. 564]; запалювати / запалити душу (серце) – «збуджувати в когось сильні почуття або захоплювати кого-небудь» [14, с. 250]; душа (серце) скніє – «хто-небудь переживає, хвилюється за когось, тяжко страждає, охоплений почуттям жалю, туги і т. ін.» [14, с. 228] та ін.

В українських фразеологізмах відбивається міра коректності та результативності в спробах дізнатися про чужі думки, почуття: від коректного (заглядати (зазирати) / заглянути (зазирнути) в душу (в серце) – «намагатися зрозуміти почуття, думки, сутність і т. ін. кого-небудь» [14, с. 242]; до грубого лізти (рідше залазити) / залізти в душу – «виявляючи удавану люб’язність, приязнь до когось, добиватися його довір’я, прихильності» [14, с. 345]; лізти з чобітьми в душу –«грубо, безцеремонно втручатися в чиїсь справи, в особисте життя» [14, с. 345].

Отже, приклади свідчать, що концепти СЕРЦЕ, РОЗУМ, ДУША репрезентовані широким діапазоном українських фразеологічних одиниць. Виявлено, що фразеологізми з компонентом душа репрезентують одночасно ближні периферії когнітивних секторів як концепту РОЗУМ, так і концепту СЕРЦЕ.


Список литературы

1. Голобородько К. Концепт «душа» в структурі духовного поля (на матеріалі поезії Олександра Олеся) // Південний архів. Філологічні науки. – Вип. XIV. – Херсон, 2002. – С. 336-341.
2. Голубовська І.О. ДУША І СЕРЦЕ в національно-мовних картинах світу (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов) // Мовознавство. – 2002. – №4-5. – С. 40-47.
3. Каракуця О.М. Фразеологізми української мови з компонентом «душа» (структурно-семантичний, ідеографічний, лінгвокультурологічний аспекти): Автореф. дис. канд. філол. наук. – Харків, 2002. – 19 с.
4. Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів. – К.: Радянська школа, 1988. – 200 с.
5. Кононенко В.І. Концепти українського дискурсу. – К.‒Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 247 с.
6. Краснобаєва-Чорна Ж. Концепт ЖИТТЯ в українській фраземіці: Автореф. дис. канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 2008. – 20 с.
7. Попова З.Д., Стернин И.А. Когнитивная лингвистика. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2007. – 314 с.
8. Попова З.Д., Стернин И.А. Очерки по когнитивной лингвистике. – Воронеж: Истоки, 2001. – 190 с.
9. Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: СИНТО, 1993. – 192 с.
10. Прудникова Т.І. Когнітивна метафора з реципієнтною зоною ДУША в прозі Михайла Коцюбинського // Культура народов Причерноморья. – Сімферополь, 2012. – № 243. – С. 172‒173.
11. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – 148 с.
12. Селіванова О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти). − Київ−Черкаси. − 2004. − 275 с.
13. Скаб М.В. Закономірності концептуалізації та мовної категоризації сакральної сфери. – Чернівці: Рута, 2008. – 560 с.
14. Словник фразеологізмів української мови. – К.: Наук. думка, 2003. – 1104 с.
15. Урысон Е.В. Проблемы исследования языковой картины мира: аналогия в семантике. – М.: Языки славянской культуры, 2003. – 224 с.
16. Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів: Місіонер, 2000. – 300с.
17. Черевко І. Фразеологізми з іменниками Богъ, духъ, душа в українських пам’ятках XIV-XVII ст. // Українська історична та діалектна лексика: [зб. наук. праць]. – Львів, 2003. – С. 110-118.
18. Шмелев А.Д. Дух, душа и тело в свете данных русского языка // Ключевые идеи русской языковой картины мира. – М.: Языки славянской культуры, 2005. – С. 133‒152.

Расскажите о нас своим друзьям: