Славянские языки | Филологический аспект №2 (34) Февраль, 2018

Фонові детермінанти в українській мові

Грозян Ніна Федорівна
канд. філол. наук, доцент, завідувач кафедри української філології, Кримський інженерно-педагогічний університет, РК, м. Сімферополь

Аннотация: Схарактеризовано фонові детермінанти в українській мові, опрацьовано традиційні й нові підходи в їхньому дослідженні. Визначено специфіку засобів ускладнення семантико-синтаксичної структури речення. Особливу увагу приділено локальним і темпоральним детермінантам, що є експозиціями щодо всього висловлення.
Ключевые слова: локальні та темпоральні детермінанти, фонові детермінанти, детермінантний зв’язок, семантичні поширювачі

Grozyan Nina Fedorivna
Candidate of Philology, Docent, Head of the Department of Ukrainian Studies, Crimean University of Engineering and Pedagogy, Crimea, Simferopol

Abstract: The background determinants in the Ukrainian language are characterized, traditional and new approaches in their research are worked out. The specifics of the complexity of the semantic-syntactic sentence structure are determined. Particular attention is paid to local and temporal determinants, which are expositions to all expression.
Keywords: local and temporal determinants, background determinants, deterministic connection, semantic distributions

До вивчення семантичної структури речення мовознавці підходять по-різному: одні науковці пропонують включати до неї лише семантико-синтаксичні відношення, що визначаються валентними властивостями предиката (У. Чейф, Л. Теньєр, Н.Ю. Шведова та ін.), інші беруть до уваги зміст, уміщений у реченні без опори на валентнісні можливості дієслова-предиката (В.Г. Гак, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко, І.І. Меньшиков, І.С. Попова, Л.М. Руденко).

На думку Г.В. Кутні, «одним із найвагоміших теоретичних принципів внутрішнього розмежування простого речення є виділення формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного рівнів, що дає змогу найповніше визначити категорійну структуру речення» [8, с. 178–179].

Серед усього загалу простих речень виокремлюють прості ускладнені, які за формально-синтаксичними ознаками співвідносять із простими, а за семантико-синтаксичними – зі складними реченнями. Найпродуктивнішим засобом ускладнення семантико-синтаксичної структури речення є своєрідні самостійні семантичні поширювачі, які «виступають вторинними грамемами категорії предикатності, оскільки у згорнутому вигляді самі є предикатами» [8, с. 178–179], саме їх у сучасній лінгвістиці й прийнято називати детермінованими членами речення. Уведення цих елементів до синтаксичної структури речення сприяє його перетворенню із семантично елементарного в семантично складне. Детермінанти стають носіями окремих пропозицій [6, с. 277].

Дериваційну базу деяких різновидів простого ускладненого речення, на думку І.Р. Вихованця, становлять складні речення, від однієї з предикативних частин яких утворюються шляхом згортання детермінантні члени речення [1, с. 239]. Таке тлумачення детермінантів пояснює неприслівний характер їхнього зв’язку, що свідчить про синтаксичну автономність цих одиниць, перенесену із структури складного речення.

Мета статті ‒ аналіз фонових детермінантів (локальних і темпоральних) у сучасному художньому мовленні.

Як зазначає О.О. Селіванова, детермінант – це член речення, який поєднується з усім складом висловлення за допомогою особливого типу синтаксичного зв’язку – детермінації [10, с. 116]. Цей зв’язок, наголошує дослідниця, нагадує прилягання, але не має прислівного характеру, Саме розмежування в реченні синтаксичних зв’язків на реченнєві та словосполученнєві й дало підставу для виділення детермінованих членів речення. Якщо прислівні поширювачі є конструктивно зумовленими та включеними в речення за законами валентності, то детермінант – це факультативний поширювач, який можна легко вилучити з синтаксичної конструкції, не порушуючи її формальної будови. Наприклад, Весь цей день пахнув теплим сном [7, с. 41]; детермінований компонент теплим сном має семантику порівняння, вилучення його з речення призведе до певної розмитості думки, до недостатності висловлення, але останнє як одиниця спілкування при цьому не втратиться. На думку А.П. Загнітка, наявність детермінанта зумовлена комунікативними потребами висловлення [6, с. 277].

Термін було введено до наукового обігу в 60-х роках минулого століття Н.Ю. Шведовою, яка запропонувала розглядати детермінанти як своєрідні семантичні поширювачі, що не входять до структурного мінімуму речення, на цій підставі розрізняються суб’єктно-об’єктні й обставинні детермінанти [12, с. 77–93].

Детермінант першого типу стосується предикативного ядра, зв’язок суб’єктного компонента з граматичною основою нагадує предикативний у структурі двоскладного речення: Заснути мені ніяк не вдавалося... [4, с. 53], До Голобородька дійшло ближче до ранку наступного дня [3, с. 66]. На структурно-граматичному рівні такий детермінант є непрямим додатком, який виражає семантику суб’єкта дії або стану. Ці елементи, наголошує А.П. Загнітко, «наповнюють змістом носія предикативності і реалізують семантику субстанційності, на словосполученнєвому рівні вони витлумачуються як прислівні поширювачі, що відповідає їх валентно зумовленому вияву [6, с. 277].

Обставинні детермінанти – це одиниці мотиваційно-ситуаційного плану, вони покликані окреслювати ті чи ті площини перебігу дії чи вияву стану, наприклад: Дуже швидко з’явився проект Ярослава [7, с. 21]. Найчастіше детермінанти загальнореченнєвої екзистенційної семантики займають позицію на початку речення, але їхнє розташування може змінюватися під впливом актуального членування.

Як зазначала Н.В. Гуйванюк, речення будь-якої граматичної будови (як непоширене, так і поширене) може мати поширювач (один або кілька), яким часто служить відмінкова форма іменника, прислівника, дієприслівника, сполучника [2, с. 91]. Найактивніше, на думку Г.В. Кутньої, «поєднуються з факультативними компонентами ті предикати, суб’єкти яких виражені формою називного відмінка. Речення, в яких вони функціонують, мають більшу семантичну перспективу» [8, с. 178–179].

Відповідно до семантичної природи аналізованих компонентів з-поміж детермінантів загальнореченнєвої екзистенційної семантики Л.М. Руденко [9] пропонує виділяти такі основні типи, як-от: фонові детермінанти (локальні та темпоральні), детермінанти зумовленості, детермінанти з характеризувальним значенням.

Фонові детермінанти виконують атрибутивну функцію щодо всього висловлення та є своєрідними експозиціями до нього [6]. Семантичні поширювачі такого зразка конкретизують просторові та часові характеристики основної дії, наприклад: На брудній привокзальній площі з’явився довжелезний «Лінкольн» кольору металік [7, с. 91]. Називати ситуацію, подію, що залежить від основної, покликані детермінанти зумовленості: Посидюща дитина, мовляв Василь зі стриманою ніжністю... [5, с. 87]. Характеризувальні детермінанти підкреслюють різноманітні відтінки якісної характеристики основної події, наприклад: Саме з цього приводу Олександр Чеканчук відчайдушно посварився з Мар’яною Хрипович напередодні її від’їзду сюди [7, с. 32]. Отже, усі семантичні поширювачі інформативно доповнюють, уточнюють предикат, збагачуючи додатковими відтінками структуру процесивної ситуації.

Відібраний ілюстративний матеріал свідчить про те, що в сучасному художньому мовленні найактивніше використовують фонові детермінанти, які, не вносячи суттєвих змін до структури речення-висловлення, здатні змістити фокус уваги реципієнта.

Залежно від наповнення темпоральних детермінантів у сучасному українському художньому мовленні можна виділити до п’яти найпродуктивніших типів синтаксем із часовими характеристиками дії: детермінанти на позначення частини доби, пори року, певних періодів життя людини, назв різноманітних свят, нечіткої / чіткої часової межі та ін. На структурно-граматичному рівні семантичні поширювачі реалізуються переважно такими морфологічними варіантами, як-от:

• прислівникові форми на позначення, наприклад: а) частини доби: Вчора ввечері він вийшов з лікарні, де мало не залишився назавжди [7, с. 157]; б) пори року: Навесні проходила селом чумацька валка – і до Василя з Марією кількоро чумаків переночувати попросилися... [5, с. 120]; в) нечіткої часової межі: Невдовзі Ганнуся спостерігала й дещо інше: зараз по таких хатніх заколотах вона переставала чути воду [5, с. 88];
• прийменниково-іменникові компоненти на позначення, наприклад: а) певних періодів життя людини: По закінченні школи вступила на факультет мистецтвознавства Київського художнього інституту [7, с. 451; б) назв різноманітних свят: На Різдво батько отримав подарунок від Дерека [4, с. 34];
• займенниково-іменникові компоненти (без прийменника чи з ним) на позначення, наприклад: а) частини доби: У той день він також поспішав на побачення [4, с. 100]; б) нечіткої часової межі: А цього разу й обійняти забула [3, с. 83];
• прикметниково-іменникові компоненти (без прийменника чи з ним) на позначення, наприклад: а) нечіткої часової межі: В недовгім часі це й помічено було... [5, с. 88];
•  прийменниково-числівниковими або числівниковими комплексами на позначення точно окреслених часових параметрів, наприклад: У дві тисячі дев’ятому Нані стала дипломованим архітектором... [3, с. 79].

Зауважуємо, що темпоральні поширювачі зазвичай лише вказують на черговість якісних змін суб’єкта в часовій площині, визначаючи місце основної дії на зовнішній часовій осі.

Нейтралізувати часові ознаки предиката у структурі речення здатні локальні компоненти, які теж є показовими в українському художньому мовленні. Локальні детермінанти покликані моделювати ситуацію щодо просторових орієнтирів. Н.В. Гуйванюк запропонувала виділити (залежно від семантичного наповнення) двадцять сім типів локальних синтаксем [2]. Засобами вираження цих семантичних поширювачів на структурно-граматичному рівні є зазвичай такі морфологічні варіанти, як-от:

• морфологізовані прислівники (із прийменниково-іменниковими компонентами чи без них) на позначення близькості щодо горизонтальної чи вертикальної осі, наприклад: Удалечині загуркотів потяг [7, с. 119];
• прийменниково-іменникові компоненти на позначення чітко окресленого місця (території), наприклад: Нані біля під’їзду геть змерзла [3, с. 162]. Як слушно зауважує Г.В. Кутня, локативні компоненти засвідчують розширення відмінкових функцій: значення простору може виражатися більшістю непрямих відмінків, крім давального [8, с. 183].       Прийменниково-відмінкові форми виступають домінантним способом передачі локальної детермінантної семантики [11, с. 5].

Отже, схарактеризовані типи детермінантів продуктивно використовуються в сучасному художньому мовленні, фонові семантичні поширювачі виконують конкретизаційну атрибутивну функцію щодо всього змісту висловлення та виступають іманентними характеристиками мовленнєвої ситуації.

1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
2. Гуйванюк Н. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.
3. Дашвар Люко. Биті є. Макар. Кн. 1. – X.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2011. – 288 с.
4. Денисенко Л. Від загиблого діда до померлого. – X.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2013. – 320 с.
5. Забужко О. Сестро, сестро. – 2-е вид. – К.: Факт, 2004. – 240 с.
6. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови; Синтаксис. – Донецьк; Донецький нац. ун-т, 2001. – 662 с.
7. Кононенко Є. Імітація. – Львів: Кальварія, 2001. – 188 с.
8. Кутня Г. Обставинна детермінація предикатів процесу в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії; зб. наук, праць / укладач А.П. Загнітко та ін. – Донецьк: Донецький нац. ун-т, 2005. – Вип. 13. – С. 178–184.
9. Руденко Л. Семантико-синтаксична характеристика обставинно-детермінантних структур // Збірник наукових праць викладачів педагогічного факультету; Сер. «Філологія». – Кам’янець-Подільський, 1997. – С. 24–30.
10. Селіванова О. Сучасна лінгвістика; термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006. – 716 с.
11. Слинько І. Другорядні чи поширюючі члени речення // Мовознавство. – 1990. – № 2. – С. 3 – 11.
12. Шведова Н. Детерминирующий объект и детерминирующие обстоятельства как самостоятельные распространители предложения // Вопросы языкознания. – 1964. – № 6. – С. 77–93.