Славянские языки | Филологический аспект №11 (43) Ноябрь, 2018

УДК 811.161.2’282

Дата публикации 21.11.2018

Службові частини мови в компонентному складі діалектних фразеологічних одиниць (на матеріалі художніх творів)

Дехтярьова Олена Віталіївна
канд. філол. наук, доцент кафедри української філології, Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського Таврійська академія (структурний підрозділ), РФ, м. Сімферополь, dehtiaryova@rambler.ru

Аннотация: У статті розглянуто сполучники та частки, які входять до компонентного складу діалектних фразеологічних одиниць, зафіксованих у художніх творах письменників кінця XIX – поч. XX ст.: Леся Мартовича, Василя Стефаника, Марка Черемшини. Визначено, що подані одиниці відбивають галицько-буковинські говірки південно-західного наріччя української мови. Проаналізовано граматичні особливості службових частин мови як компонентів-діалектизмів у структурі фразеологізмів. З’ясовано стилістичний потенціал діалектних часток у складі фразеологічних одиниць.
Ключевые слова: галицько-буковинські говори, сполучник, частка, морфологічна риса, діалектна фразеологічна одиниця, художній текст

Auxiliary parts of the language in the component composition of dialectal phraseological units (on the material of artistic works)

Dekhtyareva Olena Vitaliivna
Candidate of Philology, Associate Professor of the Department of Ukrainian Philology, V. I. Vernadsky Crimean Federal University Taurida Academy, Russian Federation, Simferopol

Abstract: The article deals with the issues of conjunctions and particles which are included into the component composition of dialect phraseological units, fixed in the works of writers of late 19th – early 20th centuries: Les Martovich, Vasyl Stefanyk, Mark Cheremshina. It is determined that the given units reflect the Galician-Bukovinian dialects of the south-western dialect of the Ukrainian language. The grammatical features of the auxiliary parts of the language as components of dialecticism in the structure of phraseologisms are analyzed. The stylistic potential of dialectal particles in the phraseological units is determined.
Keywords: Galician-Bukovinian dialects, conjunction, particle, morphological feature, dialectal phraseological unit, artistic text

У другій половини ХХ – поч. ХХІ ст. посилюється увага науковців до проблем, пов’язаних з семантикою та прагматикою фразеологічних одиниць як компонентів художніх творів (див. праці Л. Г. Авксентьєва, І. С. Гнатюк, Ю. І. Кохана, Л. Г. Скрипник, А. П. Супрун, Л. Ф. Щербачук та ін.). “Аналіз фразеології видатних майстрів слова допомагає точніше дослідити й окремі риси фразеологічної системи мови” [5, с. 164].

Необхідно зазначити, що в художньому тексті фразеологізми функціонують не самостійно, а як структурні компоненти тексту, тому актуальним та важливим є їх розгляд в аспекті контекстної реалізації як однієї з умов повноцінного функціонування таких одиниць: “ФО поза текстом, – вказує з цього приводу В. М. Білоноженко, – становить абстрактну схему, яка у кожному конкретному випадку наповнюється особливим, властивим лише даному контексту змістом” [1, с. 87].

Кінець XIX – початок XX ст. можна схарактеризувати як період найбільш активного збагачення лексико-фразеологічного складу і стилістичних можливостей української літературної мови, на формування якої впливало живе розмовне середовище. Особливістю фразеологізмів, зафіксованих у художніх текстах цього періоду, є те, що всі видатні українські письменники більшою або меншою мірою в мові своїх творів відображали особливості рідного їм говору, дбаючи про правдивість зображення, точність і художню довершеність викладу. Саме завдяки їх творам усе розмаїття діалектних фразеологічних одиниць (далі ДФО), що століттями укладалися в народній свідомості, поступово ставали набутком широкої читацької громади.

Фразеологізм складається не менше як із двох слів – компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова [7, с. 229]. Неабияке місце в компонентному складі діалектних фразеологізмів посідають службові частини мови.

Мета статті – проаналізувати семантичні та граматичні особливості сполучників та часток у компонентному складі діалектних фразеологізмів та з’ясувати їх стилістичний потенціал у художніх творах.

Джерельною базою послугували твори західноукраїнських письменників кінця XIX – початку XX ст., а саме: Леся Мартовича, Василя Стефаника, Марка Черемшини. Опрацьовані ДФО належать до галицько-буковинської групи говорів, яка поширена на території історичної Буковини й Галичини.

Твори згаданих та інших західноукраїнських письменників неодноразово перевидавалися. Проте наукових праць, у яких досліджувалися б їхні мовностилістичні особливості, скажімо, функціонування ДФО в художніх творах, загалом небагато (зокрема, праці Н. Д. Бабич, В. В. Ґрещука, В. В. Ґрещук, Т. О. Євтушиної, І. Г. Матвіяса, Л. О. Ткач, В. А. Папіш, Н. В. Романюк тощо).

Діалектна фразеологія у творах Леся Мартовича, Василя Стефаника, Марка Черемшини є унікальним фактичним матеріалом, що поповнює українську діалектну фразеологічну скарбницю новими оригінальними одиницями, значна частина яких засвідчена лише в художньому тексті, що дає змогу визначити їх естетичну цінність, місце і роль у мовно-художній картині світу українців. Б. В. Кобилянський зазначає, що “по-перше, не випадково названі письменники зберігають місцеву діалектну лексику у своїх творах, а звичайно нею користуються як своєю щоденною лексикою; по-друге, діалектні елементи тут не тільки в мові персонажів, але й у мові авторів; по-третє, у творах Стефаника і Черемшини не самі лише лексичні, а багато і фонетичних, і морфологічних, і синтаксичних діалектизмів” [4, с. 40].

Діалектні морфологічні риси репрезентує ужитий як обов’язковий компонент у складі фразеологізмів, що мають конструкцію підрядного речення, сполучник гейби, діал. ‘Наче, немов’ [СУМ, с. 46]: А мене знов гейби хто гранею обсипав (Март, с. 37), діал. грань – літ. жар [СБГ, с. 76].

Відповідником гейби в літературній мові є наче ‘1. Сполучник підрядності, порівняльний, виразник порівняльних семантико-синтаксичних відношень з відтінком непевності, сумніву щодо вірогідності чого-небудь або подібності до когось, чогось; може поєднувати складники стійких сполук – власне фразеологізмів’ [2, с. 123].

Фразеологічні одиниці, що становлять собою конструкції з підрядними сполучниками, ще називають порівняльними зворотами. Своєрідною рисою цієї групи стійких виразів є те, що стрижневим компонентом для них виступає сполучник, з якого вони починаються: Та й мене за прошивку та й надвір. А надворі світа на крок не видко, так фужделит. Та так-сми си був тогди вбезсебив, шо трєсло мнов, гейби в пропасници (Черемш., с. 46).

Отже, структурно-семантична своєрідність поданих ДФО полягає в тому, що характеристика якості або дії відбувається через порівняльне підрядне речення, що вводиться сполучником гейби: Як уздріла попа коло хвіртки, то так гейби їй поза шкіру мурашки пополазили (Март., с. 9).

За лексико-граматичним значенням ці мовні одиниці співвідносяться, як правило, з дієсловами, прислівниками або прикметниками і виконують відповідну синтаксичну роль у реченні. Автори художніх творів використовують в основному порівняльні ДФО дієслівного типу, які емоційно передають стан героя: – А мені гейби окропом лице обілляв, що я тоту дарівщину приймаю (Черемш., с. 253).

Спостерігається активне вживання в художніх творах діалектного сполучника хоть [СБГ, с. 615]: А то один з другим такий дурний, хоть му око віколи (Стеф., с. 135); Вижу надходит смучя година, але чути не чую, хоть з гармати стрілєйте (Черемш., с. 137); Та бо то робітник порядний, чоловік добрий, хоть до рани туляй; лиш одна хиба: невмовний і боязкий (Март., с. 83).

До компонентного складу таких ДФО зазвичай входить допустовий сполучник хоть з дієсловом у наказовому способі, який уживається на початку фразеологізму, побудованому як підрядне речення, та сполучає його з головним, виражаючи припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось: Семениха перебила: – Ти мені показуй грушки на вербі. Таки не дам, хоть убий мене, то не дам (Март., с. 80).

Для вираження цільових семантико-синтаксичних відношень між підрядною цільовою і головною частинами в складнопідрядному реченні найчастіше використовується сполучник аби, який став з’являтися в деяких граматичних дослідженнях другої половини минулого століття, причому здебільшого як стилістичний синонім сполучника щоб, обмежений говірковим мовленням та фольклором. Л. А. Булаховський свого часу кваліфікував аби як сполучник «поширений говірково із значенням мети взагалі» [2, с. 77]. Спостерігаємо цей сполучник і у складі зафіксованих ДФО: Аби тебе бола втєла, ти гукле виволана, чіму не дуєш (Черемш., с. 176).

Однією з особливостей художніх творів є активне функціонування діалектних часток у компонентному складі фразеологічних одиниць.

Для творення умовного способу дієслів активно вживається частка бих, що сягає форми аориста: А я каївси, зарівкавси, на коліна перед тобов припадав бих, просив бих ті був, аби-с у мені кости помісила (Черемш., с. 67); Бо хавтури залізли йому в ноги; най би я так блавучив, то бих дранки на собі не мав, – злобно прикинув хтось із гурту (Черемш., с. 86), діал. дранка – літ. сорочка (стара, подерта) [ГГ, с. 63]; – Йой, йой, йой! Кобих його був застав, та й кишки був бих випустив! Гріха за таке не боюся (Март., с. 74).

Форми наказового способу 3-ої особи однини і множини творяться аналітично, поєднанням форм теперішнього часу дієслів із спонукальною часткою нехай (хай) у різних її фонетичних варіантах: най, нех, ней. Продуктивною в досліджуваних творах є частка най: Та нім найшла тот кримінал, заки я там ся добила, то най вас бог боронит (Стеф., с. 244); А ти, Грицю, най тебе бог боронит (Март., с. 35); Най їм бог помагає їсти тот хліб, а мині однако гинути (Стеф., с.66); Най біг даст на пожиток, бадійку Луки’! (Черемш., с. 45).

Фразеологічний фонд будь-якої мови – це невичерпне джерело мовної експресії. Здатність ДФО виконувати ту чи ту зображальну функцію ґрунтується в основному на їх конотативному значенні. Для ДФО характерна образність, емоційність, оцінність, стилістична забарвленість, потенційна здатність до трансформації. Усе це сприяє динамічності фразеологізмів, визначає їм певне місце в текстах художньої літератури, де вони, як зауважує І. І. Чернишова, запрограмовані [6, с. 257]. Вдале використання ДФО сприяє збагаченню художньо-зображальних засобів твору: потрапляючи в художній текст, діалектизм перестає бути звичайним говірковим елементом. Він одразу набуває додаткових смислових та естетичних відтінків, різко контрастує з літературно-нормативною організацією цього тексту й через це стилістично увиразнюється.

Відчутне емоційно-експресивне, оцінне значення мають ДФО-прокльони та ДФО-заклинання з діалектною часткою най, бодай і сполучником мети аби.

Най: Нічо ти не кажу, най тьи бог скарає за мене та й за діти (Стеф., с. 24); То най го холєра зітне, шо мні так збавив, на смерть збавив (Черемш., с. 108).

Бодай: А бодай того попа хороба втяла! Не міг отам до своєї грубої попаді причепитися, але він хору жінку перепудив (Март., с. 151). Та то гуцулска віра, бодай го шлях трафив! (Стеф., с. 32).

Аби: То люди! – закричала. – То собаки – не люди. Що я кажу – собаки? Гірше собак! Радше, аби мене холєра вхопила, ніж я мала жити межи такими собаками (Март., с. 120); Аби єму остатна година була, аби біг дав, шоби він сам тим молоком наїдавси. Христінин у губу не має шо взєти, а він єго до аптики за молоком посилає (Черемш., с. 78). Усі ДФО уживаються як прокляття і виражають побажання комусь лиха, всього недоброго [ФСУМ, с. 45].

Наведені ДФО – активний образотворчий чинник авторської оповіді. Через них письменники передають ставлення до зображуваних подій, акцентують увагу на життєвих труднощах, безвихідності становища, в яку потрапляє суб’єкт. М. Т. Демський слушно зазначив: “Фраземи, принаймні наявні в слов’янських мовах, мають одну дуже цікаву властивість: вони позначають далеко не все пізнане людиною, а лише ті моменти, які з точки зору мовного колективу необхідно представити образно, емоційно, експресивно” [3, с. 8]. Ця особливість зумовлює використання ДФО в художній мові, оскільки образність, емоційність, експресивність є однією з найважливіших їх ознак.

Діалектні фразеологічні одиниці не лише відображають уявлення народу про світ та його специфічні ментальні особливості, а й ілюструють усю складність і багатогранність мови. Художні твори є важливою джерельною базою для дослідження діалектної фразеології, що уможливлює не лише практичні дослідження, а й теоретичне опрацювання проблем фразеологічного рівня.


Список литературы

1. Білоноженко В. М., Гнатюк І. С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів / В. М. Білоноженко. І. С. Гнатюк. – К.: Наукова думка, 1989.– 155 с.
2. Городенська К. Граматичний словник української мови: Сполучники / К. Городенська. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. – 340 с.
3. Демський М. Т. Українські фраземи й особливості творення / М .Т. Демський. – Львів: Просвіта, 1994. – 63 с.
4. Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова / Б. В. Кобилянський.– К. : Радянська школа, 1960. – 277 с.
5. Філон М. І. Деякі особливості семантики фразеологізмів у творах Ю. Федьковича / М. І. Філон // Українська респ. наук. конф., присвячена 150-річчю з дня народження видатного письменника-демократа і громадського діяча Юрія Федьковича, Чернівці, 18-20 жовтня 1984 р. : тези доповідей. – Чернівці, 1984. – С. 164–165.
6. Чернишова И. И. Текстообразующие потенции фразеологических единиц / И. И. Чернышова // Лингвистика текста : сб. науч. труд. – М. : Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. – 1976. – Вып. 103. – С. 256–264.
7. Ющук І. П. Українська мова. Підручник / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2004. – 640 с.
Список джерел
ГГ – Гуцульські говірки: Короткий словник / НАН України. Інститут українознавства імені І. Крип’якевича ; [уклад. Г. Гузар, Я. Закревська та ін.]. – Львів, 1997. – 230 с.
Март. – Лесь Мартович Твори / Лесь Мартович. – К.: Дніпро, 1976. – 428 с.
СБГ – Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 2005. – 688 с.
Стеф. – Стефаник В. Повне зібр. творів : у 3-х т. / Василь Стефаник. – К., 1949. – Т. 1. – 377 с.
СУМ – Словник української мови: в 11 т. /редкол.: I. К. Бiлодiд (голова) та iншi; Акад. Наук Укр. РСР, Iн-т мовознавства iм. О. О. Потебні. – К.: Наук. думка, 1970–1980.–Т. 2. – 1971. – 550 с.
ФСУМ – Фразеологічний словник української мови : [у 2-х кн.] / [упоряд. В. М. Білоноженко та ін.]. – К. : Наук. думка, 1993. – 984 с.
Черемш. – Черемшина М. Твори в двох томах / Марко Черемшина. – К. : Наук. думка, 1974. – Т. 1. – 336 с.

Расскажите о нас своим друзьям: